ЗавідувачІ кафедри

Сисуєв В.П. – керівник науково-дослідного комплексу у 1931-1933 р.р., завідувач гірничою кафедрою у 1930-1935 р.р.

У 1934 році Сисуєв випустив книгу «Системи розробки з відкритим вибоєм».

Стешенко Олександр Іванович, народився 7.03.1889 року у м. Верхньодніпровськ, Дніпропетровької області. У 1915 році закінчив Катеринославський гірничий інститут. 

У 1915-1917 р.р. - гірничий інспектор на Донбасі. У 1918-1920 р.р. помічник окружного інженера з інспекції рудників Кривого Рогу. У 1921-1923 р.р. викладав математику у Верхньодніпровську. У 1924-1930 р.р. старший інспектор рудників Кривбасу, викладач. Один із організаторів КГРІ. За це отримав подяку від наркома вищої освіти СРСР. У 1930-1941 р.р. - декан гірничого факультету, завідувач кафедри розробки рудних родовищ, заступник директора КГРІ. У 1941-1944 рр. завідувач кафедри Іркутського гірничо-металургійного інституту. У 1944-1951 рр. завідувач кафедри, декан, заступник директора Орджонікідзівського гірничо-металургійного інституту. У 1951-1960 рр. завідувач кафедри рудничної аерології та охорони праці КГРІ. 

Один з перших професорів закладу. Відомий науковець гірничої справи довоєнного періоду.  Захистив дисертацію та отримав науковий ступінь кандидата наук у 1937 році. Атестат ВАК СРСР та наукове звання професора отримав у 1946 році.  Автор 112 наукових праць, 5 книг.

Помер у Кривому Розі у 1966 році.

Носаль Микола Іванович народився 2 червня 1899 р. у Варшаві. 

Навчався у Дніпропетровському гірничому інституті, який закінчив у 1927 році. У 1918-1920 р.р. працював на складі зброї в м. Шуя. Брав участь у громадянській війні у складі інженерного батальйону. У 1927-1930 рр. завідувач проектного бюро ШУ «Інгулець». У 1930-1935 р.р. головний інженер проектів, начальник гірничого відділу інституту «Кривбаспроект». У 1935-1939 р.р. начальник групи, головний інженер НДГРІ. У 1939-1941 р.р. доцент, декан гірничого факультету КГРІ. Отримав науковий ступінь кандидата технічних наук у 1940 році. У 1942-1944 р.р. працював завідувачем кафедри КГРІ. Займався проблемами буріння свердловин та розробкою ефективних технологій видобутку залізної руди. Автор 30 наукових праць.

Народився у 1906 році в м. Харків у робітничий сім’ї. 1923-1924 роках працював у Бійську і одночасно навчався у вечірній школі. У 1924 – 1927 роках продовжив навчання у Бійській професійно-технічній школі. У 1927 році був відряджений на навчання в Томський державний університет, у 1929 переведений в Сибірський технологічний інститут Томська, а в 1931 перейшов до Свердловського гірничого інституту. Одночасно з навчанням працював на комбінаті "Уралвугілля" та Магнітогорському руднику. У 1933 р. закінчив Свердловський гірничий інститут і був призначений заступником директора та викладачем Туринського гірничого технікуму. З 1934 р. почав працювати у Свердловському гірничому інституті, де в1939 р. захистив кандидатську дисертацію на тему "Аналіз умов застосування тупикових, спіральних заїздів та похилих підйомників великої продуктивності". У 1939 – 1941 роках працював асистентом, доцентом кафедри розробки рудних родовищ. У 1942 - 1943 роках працював у гірничому відділі "Тагілбуд" і за сумісництвом був доцентом, завідувачем кафедри гірничої справи КГРІ, евакуйованого в роки Другої світової війни до Нижнього Тагілу. Потім у 1944  він був переведений до Нижньотагильського індустріального інституту завідувачем однієї з кафедр та деканом гірничо-металургійного факультету.

У 1947 році, П. Е. Зурков був направлений до Магнітогорська для роботи в Магнітогорському гірничо-металургійному інституті, де пропрацював до кінця життя. У 1958 році в Інституті гірничої справи Академії наук СРСР він захистив докторську дисертацію на тему "Основні питання відкритої розробки корисних руд складного складу" і в 1959 році був затверджений у вченому званні професора. У творчому доробку Зуркова П.Е. майже 200 наукових робіт, вивчаючих розробку покладів корисних копалин та гірничо-вибухову сейсміку. 

В 1961 Зурков був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, в 1962 йому було присвоєно звання "Заслужений діяч науки і техніки РРФСР".

Помер 3 травня 1968 року у м. Магнітогорськ.

Мемуари І.Р. Кривошлика «Дореволюционная жизнь Криворожских горняков» зберігаються у Криворізькому історико-краєзнавчому музеї під номером 6600. Відомостей про те, де народився, жив, навчався автор спогадів, на сьогодні немає. Як пояснюють співробітники музею, ці дані у свій час ніхто у автора мемуарів не взяв. Навіть точно не можна сказати, як його звали.

Георгій Михайлович Малахов народився 29 березня 1907 у містечку  Білопілля Сумської області у сім’ї залізничника. У 1920 році разом із сім’єю переїхав до Дніпропетровська, де поступив до Дніпропетровського гірничого інституту, який закінчив у 1930 році. Після закінчення інституту працював на керівних посадах на Криворізьких гірничих підприємствах: начальником дільниці, був завідувачем відділу механізації і пневматичного буріння, завідувачем гірничих робіт, головним Інгулецького рудоуправління, рудоуправління ім. газети «Правда», рудоуправління ім. Дзержинського, головним інженером тресту «Руда». У 1939 році, отримавши досвід виробничника на криворізьких шахтах, перейшов на наукову роботу. Протягом 1939-1941 років -начальник Криворізького сектора НДГРІ. Після евакуації гірничого інституту на Урал - головний інженер НДГРІ, головний інженер рудника Бакал Челябінської області. У 1943 році тут видобувалося її на 180 % більше у порівнянні із 1942 роком. Протягом 1944-1945 років - головний інженер будівництва Дашкесанського рудника в Азербайджанській РСР.

У 1946 – 1947 та 1951-1973 роках працював в Криворізькому гірничо-рудному інституті на посаді завідувача кафедри гірничих робіт. З 1951 по 1973 роки також був ректором КГРІ. З 1973 року — завідувач відділу охорони надр, проблем розробки та комплексного використання сировини Інституту геологічних наук АН УРСР. Георгій Михайлович володів іноземними мовами, читав лекції у Фрайберзькій гірничій академії, у гірничих коледжах міст Глазго і Кемпберн.

Доктор технічних наук — 1951 р., професор — 1953 р., академік АН УРСР — 1967 р. Автор понад 360 праць щодо високоефективних способів видобування корисних копалин, методів розкриття і підготовки родовищ, по розробках способів буропідривних робіт, з них 26 монографій. Як педагог підготував 14 докторів та 73 кандидати наук. Лауреат Державної премії СРСР — 1948 р. (за розробку і впровадження високоефективної системи поверхнево-примусового обрушення з відбійкою руди глибокими свердловинами), та Державної премії УРСР – 1970 р. (за докорінне удосконалення методів розробки потужних родовищ), премії ім. Вернадського — 1987 р., із співавторами, нагрудним знаком «Шахтарська слава» трьох ступенів, орденом Леніна.

У 1997 році було присвоєно почесне звання – Почесний громадянин Кривого Рогу,  у 2000 році отримав відзнаку виконкому Криворізької міської ради «За заслуги перед містом» III ступеня.

Помер Георгій Михайлович Малахов у Кривому Розі 2 липня 2001р. 

Народився 21 березня 1897 року в с. Єдрово Валдайського району Новгородської області. У 1924 році закінчив Ленінградський гірничий інститут. У 1924-1928 роках працював на рудниках Кривого Рогу, одночасно викладав у Криворізькому вечірньому робочому технікумі. У 1928-1931 роках працював в Уральському державному проектному інституті металургійних заводів (Уралгіпромез). Проектував гірничодобувні підприємства Уралу, брав участь в обґрунтуванні будівництва та проектуванні Високогірського, Бакальського, Гороблагодатського, Лебяжинського та інших кар'єрів. Вивчав досвід розробки рудних родовищ у США, побував на залізних рудниках Верхнього Озера та на мідних у штаті Монтана.

1931 року Микола Антонович став завідувачем залізорудного відділення у Свердловському гірничому інституті, а через рік очолив гірничу кафедру СГІ.У 1947-1951 р.р. - у Криворізькому гірничорудному та Дніпропетровському гірничому інститутах. У 1952—1961 роках - завідувач відділу та завідувач лабораторії в Інституті гірничої справи АН УРСР. 

За сумлінну роботу був нагороджений орденами «Знак Пошани», «Трудового Червоного Прапора», багатьма медалями. Помер 4 червня 1961 року. 

Народився 5 вересня 1926 року у м. Висимо-Шайтанськ Свердловської області в сім’ї юриста. Після завершення навчання на гірничому факультеті КГРІ в 1948 році короткий проміжок часу працював на руднику ім. Кагановича треста Кривбасруда. В жовтні 1948 року перейшов працювати у КГРІ асистентом кафедри гірничих робіт. Подальше життя Віталія Косьмовича присвячено навчанню молоді та гірничій науці. Асистент, аспірант, начальник НДС, старший викладач, доцент, декан гірничого факультету,  завідувач кафедри ПРРКК (1973-1976 р.р.), проректор з навчальної роботи. Нагороджений медалями «За трудову доблесть» та «За доблесну працю на ознаменування 100-річчя з дня народження В.І.Леніна», знаком «Шахтарська слава» ІІІ ступеня. У 1982 році Указом Президіума Верховної Ради УРСР присвоєне почесне звання «Заслужений працівник вищої школи УРСР».  Помер у 2007 році.

Народився 16 травня 1930 року у с. Софіївка, Дніпропетровської області в сім’ї службовця. Навчальну освіту отримав у с. Софіївка. 

Після деокупації Кривого Рогу сім’я восени 1944 року переїхала до Кривого Рогу. У 1947 році, після закінчення семи класів поступив на навчання у Криворізький гірничорудний технікум, який закінчив у 1951 році з відзнакою. За роки навчання в технікумі та університеті активно займався громадською діяльністю. Після завершення з відзнакою у 1956 році Криворізького гірничорудного інститут залишився працювати на кафедрі асистентом, молодшим науковим співробітником, доцентом кафедри. У 1963 захистив кандидатську дисертацію. У 1965 році був затверджений у вченому званні доцента по кафедрі «Розробка родовищ корисних копалин». Будучи завідувачем кафедри, активно керував роботою колективу з впровадження науково - дослідних робіт студенти у навчальний процес. 

З 2000 року працював доцентом кафедри економічної теорії та підприємництва та ректором Інституту ділового адміністрування.

У 2010 році Івана Андрійовича обрано професором кафедри підземної розробки родовищ корисних копалин КНУ, де він працював до 2015 року.  Помер у 2019 році.

Народився 9 липня 1928 року у м. Красноярськ у сім’ї військовослужбовця. До 1944 року проживав в разніх містах Далекого Сходу та Сибіру за місцем служби батька. У 1944 році почав працювати електромонтером в радіовузлі заводу №9. Одночасно з цим навчався у вечірній школі.

У 1947 році поступив, а у 1952 році закінчив Свердловський гірничий інститут по спеціальності «Розробка рудних та розсипних родовищ». Після закінчення інституту був залишений в якості асистента кафедри розробки рудних та розсипних родовищ. У 1959 році перейшов до горно-геологічного інституту Уральского філіалу АН СРСР на посаду старшогро наукового співробітника, завідувачем лабораторії випуску і доставки комбінованої розробки, заступником директора з наукової роботи Інституту гірничої справи Мінчермету СРСР. Захистив кандидатську і докторську дисертації (відповідно у 1963 та 1973 рр.).

З 1979 по 1989 роки працював завідувачем кафедри підземної розробки родовищ корисних копалин Криворізького гірничорудного інституту. 

Нагороджений медаллю «За доблесну працю на ознаменування 100-річчя з дня народження В.І.Леніна». Помер у 2003 році.

Народився 18 червня 1928 року в селищі Лозова Харківської області у сім’ї службовця. Після закінчення школи у 1944 році був зачислений на перший курс Криворізького гірничорудного технікуму на спеціальність гірнича електромеханіка, який закінчив з відзнакою у 1948 році і був направлений на роботу у енерголабораторію   тресту «Кривбасруда». У 1949 році поступив на вечірнє відділення Криворізького гірничорудного інституту. Разом з виробничим досвідом Юрій Петрович формував і науковий досвід гірничорудних процесів, працюючи на руднику ім. Кірова. Щоб забезпечити наукове впровадження накопленого виробничого досвіду він поступив в аспірантуру КГРІ. З того часу почалася наукова кар’єра молодого аспіранта. Старший інженер, старший викладач, начальник НДС, старший науковий співробітник, доцент, професор кафедри підземних гірничих робіт - це основні віхи наукового росту Юрія Петровича. У 1966 р. він захистив кандидатську, а у 1987 році – докторську дисертацію та отримав звання професора.

Протягом 19 років він очолював кафедру ПРРКК.

Засновник наукової школи «Технологія вибуховлого руйнування напружених гірських порід». Автор понад 150 наукових праць у галузі гірництва та низки навчальних посібників.

За вагомий внесок у підготовку висококваліфікованих фахівців, багаторічну плідну наукову працю у 1998 році Юрію Петровичу присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».

У 2006 році він став лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки. Враховуючи науково-педагогічний досвід Юрія Петровича його обрали Дійсним членом Академії гірничих наук України.

Нагороджений медаллю «За доблесну працю на ознаменування 100-річчя з дня народження В.І.Леніна». Помер у 2009 році. 

Народився 31.07.1954 року в м. Кривий Ріг. У 1971-1976 роках навчався у Криворізькому гірничорудному інституті. До 1979 працював науковим співробітником у галузі науководослідної лабораторії систем розробки. У 1979-1982 роках навчання в очній аспірантурі кафедри підземної розробки родовищ корисних копалин. У 1983 успішно захистив кандидатську дисертацію «Дослідження і оптимізація параметрів підповерхово-камерної виїмки». У 1982—1987 роках працював начальником науково-дослідницького сектора Криворізького гірничорудного інституту. У 1987 році отримав вчене звання доцента, а у 2000 році – професора.

У 1988-1992 був запрошений на посаду доцента університету Тебесса (Алжир), де він викладав гірничі дисципліни французькою та англійською мовами. В 1997-1998 роках навчався у Вищій національній гірничий школі в Парижі.

У 2003-2010 роках працював проректором Криворізького технічного університету з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв’язків , одночасно був очільником  кафедри підземної розробки родовищ корисних копалин Криворізького національного університету. (2009-2014 роки).

У 2012 році захистив дисертацію «Наукові основи формування стійкого стану порушеного фазово-неоднорідного масиву при підземній розробці крутоспадних рудних покладів» на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук.

В роки керівництва кафедрою Миколою Івановичем наукова діяльність кафедри значно активізувалася: були захищені шість дисертацій по напрямку підземних гірничих робіт, було опубліковано 8 підручників, навчальних посібників та монографій, кафедра проводила важливі науково-дослідні роботи. 

З 2010 року Микола Іванович – перший проректор, виконуючий обов’язки ректора університету, а у 2017 році колектив обрав його ректором Криворізького національного університету.

З перших днів створення Академії гірничих наук України Микола Іванович співпрацював з нею, і був обраний у 2013 році дійсним членом (академіком) АГН України.

Науковий доробок проф. Ступніка М.І. складає понад 220 наукових праць і навчально-методичних посібників, 6 монографій, 40 патентів. І їх кількість постійно збільшується.  Микола Іванович – активний учасник міжнародних проектів: TEMPUS: HETES «Вища інженерна освіта для екологічно сталого промислового розвитку» (Higher engineering training for environmentally sustainable industrial development. 543966-TEMPUS-1-2013-1-BE-TEMPUSJPCR). 

У 2020 році проф. Ступнік М.І. отримав Державну премію України в галузі науки і техніки. Високу відзнаку ректору КНУ призначили за наукову роботу «Екологоорієнтовані технології видобутку залізорудної сировини на шахтах України».

Має багато нагород, зокрема:  за значний особистий внесок у становлення незалежності України, утвердження її суверенітету та зміцнення міжнародного авторитету, заслуги у державотворчій, соціально-економічній і громадсько- політичній діяльності, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу нагороджений відзнакою Президента України, ювілейною медаллю «20 років незалежності України»; за керівництво закладом освіти (КНУ),  впровадження нових управлінських новацій нагрудний знак МОН України «Відмінник освіти»; за значні успіхи в організації навчальної, науково-методичної та науково-дослідної роботи, створення підручників і навчальних посібників для вищих навчальних закладів.- нагрудний знак «Петра Могили» Міністерства освіти і науки України; за значний особистий внесок у розвиток національної освіти, підготовку кваліфікованих фахівців, багаторічну плідну педагогічну діяльність та високий професіоналізм Указом Президента України  присвоєне почесне звання  «Заслужений працівник освіти України»; на знак визнання видатних заслуг перед .

Микола Іванович є повним кавалером нагороди Криворізької міської ради -  нагрудного знаку «За заслуги перед містом».

Народився 2 жовтня 1959 року в м. Кривий Ріг в родині службовця.  У 1978 р. після закінчення середньої школи вступив на гірничий факультет Криворізького гірничорудного інституту за спеціальністю «Підземна розробка родовищ корисних копалин», який закінчив із відзнакою в 1983 р. На старших курсах брав активну участь у науковій роботі в галузевій лабораторії систем розробки. Результати науково-дослідної роботи були використані при розробці основної частини дипломного проекту. Після закінчення КГРІ В. О. Калініченка, як відмінника навчання та здібного до творчої діяльності молодого спеціаліста залишили на кафедрі підземної розробки родовищ корисних копалин для майбутньої науково-педагогічної роботи.

Він починав свою наукову діяльність під керівництвом лауреата державної премії УРСР П.Д.Петренка. У 1991 р. Всеволод Олександрович успішно захистив кандидатську дисертацію. У 1993−1998 р.р. обіймав посаду заступника декана факультету підземної розробки. Закінчив вищу гірничу школу Парижа та пройшов стажування в гірничо-геологічному інституті м. Леобена (Австрія), працював декілька років професором-консультантом у гірничо-геологічному інституті м. Бокке (Західна Африка), де паралельно активно займався науковою діяльністю. Після повернення до Криворізького технічного університету у 2008 р. захистив докторську дисертацію. У 2016 р. обраний дійсним членом Академії гірничих наук України. У 2012-2013 р.р. працював деканом гірничого факультету.

Основним напрямом наукових досліджень є продовження школи теорії випуску руди, заснованої академіком Г. М. Малаховим. У теперішній час Всеволод Олександрович бере активну участь у наукових дослідженнях з держбюджетної тематики як головний науковий співробітник. Займається налагодженням наукових зв’язків з ПАТ «Кривбасзалізрудком», направлених на вирішення проблем подальшої розробки родовищ багатих залізних руд на великих глибинах із застосуванням самохідної гірничої техніки.

В. О. Калініченко активно займається підготовкою аспірантів.

За період наукової діяльності В. О. Калініченко надрукував близько 200 наукових праць, зокрема 8 монографій, 6 підручників, отримав 12 авторських свідоцтв і патентів на винахід. Активно бере участь у роботі міжнародних наукових конференцій і гірничих форумів, користується повагою провідних фахівців гірничого профілю.

У 2017 році за вагомий внесок у підготовку гірничих інженерів для гірничодобувних підприємств Кривбасу та розробку нових технологій при підземному видобутку залізних руд нагороджений почесною грамотою міськвиконкому.

Народився 09.12.1960 року в м. Кривий Ріг. У 1978 році вступив на гірничий факультет Криворізького гірничорудного інституту за спеціальністю «Підземна розробка родовищ корисних копалин», який закінчив із відзнакою в 1983 р. Після закінчення КГРІ почав працювати у Проблемній лабораторії фізико-технічних  проблем розробки рудних родовищ під керівництвом Г.Т.Фаустова, де пройшов шлях від стажиста-дослідника до старшого наукового співробітника. З 1993 по 1996 рік навчався в аспірантурі й у грудні 1996 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Удосконалення технології відпрацювання паралельно-зближених покладів».

На кафедрі ПРРКК працює з початку 1997 р. Паралельно з цим з 1997 по 2005 р. працював в Академії гірничих наук України, де займався проблемами техніки та технології переробки залізорудної сировини, зокрема її сухим магнітним збагаченням. З 2001 по 2005 р. був Головним вченим секретарем АГН України, з 2002 р. є її член-кореспондентом. З 2004 по 2007 р. навчався у докторантурі.

Основними напрямками наукових досліджень є: удосконалення способів відбійки міцних руд та технології відпрацювання покладів залізних та уранових руд. Він приймає активну участь у виконанні держбюджетних та госпдоговірних науково-дослідних робіт та у роботі міжнародних наукових конференцій. Його творчий доробок налічує понад 100 наукових робіт, у тому числі 2 підручники, 1 навчальний посібник, два з половиною десятки авторських свідоцтв і патентів на винаходи та корисні моделі.

З кінця лютого 2022 р. завідувач кафедри.

Нагороджений двома грамотами МОН України, відзнакою Академії гірничих наук України на честь її 20-річного ювілею. У 2014 році за високий професіоналізм, ініціативність, творчість, вагомий внесок у розвиток національної освіти і науки та підготовку кваліфікованих спеціалістів нагороджений почесною грамотою виконкому Криворізької міськради.